Вирішення правових колізій у національному законодавстві із застосуванням механізмів права ЄС, відносини адміністративних зобов’язань у предметі адміністративного права, систематизація законодавства про публічну адміністрацію – ці та інші питання розглянули в межах ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Публічна влада в умовах режиму воєнного стану: виклики, рішення, європейський вектор», участь у якій узяли судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Наталія Коваленко та Семен Стеценко.

Семен Стеценко поділився своїми міркуваннями щодо завдань адміністративного судочинства та їх реалізації в умовах воєнного стану.

Розглядаючи юридичне розуміння завдань адміністративного судочинства, зазвичай звертаються до ст. 2 КАС України, яка визначає, що завданням адміністративного суду при розгляді публічно-правових спорів є їх справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення. Отже, виділяються три ключові аспекти: справедливість, неупередженість і своєчасність.

Щодо справедливості доповідач зазначив, що цей термін етимологічно пов’язаний із поняттям «право». У судовому процесі позивач може аргументувати свою позицію, використовуючи словосполучення «я так думаю», висловлюючи власне бачення щодо ймовірного порушення його прав, свобод та законних інтересів суб’єктом владних повноважень. Представник позивача може робити це ще більш аргументовано та креативно, також посилаючись на власне розуміння порушення прав довірителя у вимірі «я так думаю». Інші учасники процесу також мають значно менше зовнішніх обмежень для подібних тверджень.

На відміну від них суддя, безумовно, керуючись внутрішнім переконанням, не може оперувати виключно суб’єктивною категорією «я так думаю». Суд приймає рішення іменем держави, і в цій частині, на думку Семена Стеценка, суддівська дискреція є значно меншою. Тому в контексті справедливого рішення як однієї з характеристик завдань адміністративного судочинства йдеться про застосування норм чинного законодавства, врахування судової практики та мотивованість і аргументованість судового рішення.

Неупередженість як ще один складник завдань адміністративного судочинства – це традиційне розуміння відсутності в судді заздалегідь сформованої позиції щодо обставин справи чи її можливого результату.

Стосовно своєчасності спікер акцентував, що час є однією з найважливіших соціальних цінностей. Особа, яка звертається до суду, очікує, що розгляд її спору завершиться у строки, визначені чинним законодавством.

З формально-юридичної точки зору, вказані характеристики не зазнали змін у КАС України за період воєнного стану, однак відповідь на запитання, чи міняється справедливість в умовах воєнного часу, є неоднозначною. З одного боку, воєнний стан впливає на всі суспільні відносини, змінюючи нашу поведінку, емоції та ставлення до різних обставин. З іншого боку, справедливість як категорія не повинна змінюватися залежно від зовнішніх обставин. Зокрема, об’єктивні обставини воєнного стану ускладнюють доступ до адміністративного суду для деяких осіб, до прикладу тимчасово або вимушено переміщених. У таких випадках суди враховують, що строки звернення до адміністративного суду можуть об’єктивно залежати від конкретної життєвої ситуації позивача, яка пов’язана із запровадженням воєнного стану.

Ще однією важливою обставиною, на яку звернув увагу доповідач, є парадоксальний характер публічно-правових спорів між військовослужбовцями та державою. Військовослужбовці захищають державу, її суверенітет, територіальну цілісність і незалежність, а також суспільство. Проте виникають ситуації, коли держава не повною мірою забезпечує реалізацію прав людини, зокрема військовослужбовця, особливо в соціальній сфері. Це зумовлює необхідність звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Наталія Коваленко виступила з доповіддю на тему «Процесуальні строки в адміністративному судочинстві: філософія часу і правова визначеність».

Спікерка запропонувала присутнім розглядати строки не лише як інструмент організації юридичного процесу, а і як правову подію в часі, що визначає межі справедливості.

За словами судді, ідея часу є наскрізною не лише в метафізичних концепціях людського пізнання – вона глибоко пронизує систему права, формує рамки для соціальних відносин, упорядковує юридичну дійсність та структурує право. В адміністративному процесі ідея часу втілюється у процесуальних строках, які, з одного боку, забезпечують певний ритм судового процесу, а з іншого, – можуть слугувати механізмом реалізації принципу юридичної визначеності.

Строк у праві – це не просто числова межа. Це індикатор справедливості та передбачуваності, що має вагоме не лише екзистенційне, а й нормативне значення. Він є втіленням філософського розуміння часу як проміжку між потенціалом і реалізацією, між подією та її наслідком. Філософія, зокрема праці Гумбрехта, відходить від сприйняття часу як абстрактного вектора, розглядаючи його як певну присутність, напругу між очікуванням і завершенням. Розмірковуючи про надмірне прискорення сучасного світу, філософ зауважує, що час став епохою втрати, оскільки темп подій випереджає їх зміст.

На думку спікерки, важливим є дослідження правової природи та функціонального призначення процесуальних строків в адміністративному судочинстві, з акцентом на їхній ролі в забезпеченні принципів справедливого розсуду, розумності строків та їхнього значення як інструменту правової визначеності. Тобто строки – це не другорядна деталь, а фундаментальний каркас правосуддя, через який реалізується принцип правової визначеності, що є ключовим елементом верховенства права.

У своїй філософській праці щодо продукування присутності Гумбрехт пояснює, що сучасний час втрачає лінійність і стає щільним, перетворюючись на простір очікування, де кожна подія набуває емоційної значущості. Аналогічно строк у суді функціонує як обмежене законом очікування.

Наталія Коваленко вказала, що у філософії час стає значущим лише тоді, коли він упорядкований через наратив. Отже, час – не лише фізична категорія, а й структура досвіду, що організовує наше сприйняття світу, суспільства та, зокрема, справи. У цьому розумінні процесуальний строк є способом юридичної артикуляції часу, коли абстрактна тривалість набуває нормативного змісту. Гумбрехт визначає сучасний час як контрольовану послідовність моментів, що вимагає точності та обліку. Тому строки є тим інструментом, через який юридична система здійснює самовимірювання. Функції строків не обмежуються технічним аспектом, вони є структурно-правовими, виконуючи захисну, охоронну, стимулюючу та стабілізуючу функції.

Говорячи про стабілізуючу функцію, доповідачка зазначила, що строки фіксують момент завершення невизначеності, після закінчення встановлених законом строків правовідносини набувають статусу стабільності. На це звертає увагу і суд у своїх постановах, наголошуючи, що строк є засобом забезпечення балансу між юридичною визначеністю та ефективністю.

Суддя також розповіла про працю Трюльса Вюллера «Що таке час». У ній стверджується, що момент часу є не лише фізичним фактором, а й практичною необхідністю для людини, яка прагне впорядкувати свій досвід. Ця позиція корелює з розумінням часу як правової події, що активує юридичні наслідки залежно від здатності особи діяти у визначених часових рамках. Таким чином, момент початку перебігу строку в адміністративному процесі має бути не формальною датою, а чітко визначеним юридичним фактом, що забезпечує доступ до правосуддя в розумних межах. Питання поновлення строків також є важливим у судовій практиці, а інститут поновлення строків є втіленням того, що Поль Рікер називав етикою судження, коли абстрактне правило поступається місцем конкретному розгляду людської ситуації. Право, що не враховує контекст, ризикує стати формальним, але право, яке повністю нівелює строки, руйнує стабільність. Саме тому завданням суду є пошук балансу між цими полюсами завдяки інструменту поновлення строку.

Підсумовуючи, спікерка наголосила, що строк – це не формальність, а спосіб впорядкування хаосу, механізм довіри до правосуддя та форма темпоральної відповідальності. «Ми повинні оберігати час так само, як і правду», – підкреслила Наталія Коваленко.

Захід організував Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Фото надали організатори.

Верховний Суд