Судові рішення потрібно писати так, щоб їх розуміли не лише учасники справи, а й інші судді, адвокати, науковці, студенти, журналісти та громадськість. Для цього ключові думки мають бути на початку тексту, а не наприкінці. На це звернув увагу суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Дмитро Гудима на фаховому семінарі «Експертні дискусії з Науково-консультативною радою Конституційного Суду України з питань правової аргументації та конституційного аналізу». 

Метою заходу стало обговорення джерел аргументації та структури рішень КСУ, особливостей конституційного провадження в умовах неповного кворуму, а також розвитку конституційної юриспруденції в Україні у 2026 році.

Дмитро Гудима виступив із доповіддю «Вимоги до структури рішень Верховного Суду».

Він наголосив, що судові рішення – це специфічні твори, які не мають чіткої аудиторії. У цьому й полягає проблема: як написати рішення так, щоб воно було доступним для розуміння всіх можливих читачів, а не лише для суду й учасників конкретної справи.

«Рішеннями цікавляться не тільки судді, які шукають судову практику, адвокати, науковці, а й студенти, представники медіа та громадські діячі», – сказав доповідач. Він нагадав, що відомо чимало випадків, коли недосконало сформульований текст зумовлював неправильне сприйняття того, що насправді сказав суд. Написати текст так, щоб він був зрозумілий і нефахівцям, – це завдання високого рівня складності.

Дмитро Гудима зазначив, що навіть у фаховому середовищі не завжди легко порозумітися. Той самий текст або усне повідомлення різні люди можуть сприймати по-різному, звертаючи увагу на деталі. За його словами, подібне трапляється і із судовими рішеннями.

Доповідач зауважив, що жоден із процесуальних кодексів не визначає, як писати рішення: як будувати речення, яку думку подавати першою, а яку – останньою. Формальні вимоги щодо вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин окреслюють лише «канву» рішення. Наповнення ж цих частин, з одного боку, – питання творчості, а з іншого – необхідність враховувати досвід інших, неюридичних наук, зокрема психології та психолінгвістики.

Суддя нагадав, що у Верховному Суді з 2018 року тривалий час діяла Робоча група щодо структурування судового рішення. Вона напрацювала типову, або модельну, структуру постанови Верховного Суду, яку в тому чи іншому вигляді нині використовують майже всі колегії суддів. Значний внесок у цю роботу зробив Українсько-канадський проєкт підтримки судової реформи (SJRP), який допоміг суддям Верховного Суду розробити тренінговий курс із написання судових рішень, зокрема щодо такої побудови тексту, яка полегшуватиме його сприйняття широким колом читачів.

Спікер наголосив, що ключові думки багатосторінкового тексту мають бути викладені на початку, а не наприкінці. Він виокремив два принципи правильного подання інформації: контекст передує подробицям, а суть – роздумам.

Контекстом, пояснив доповідач, є постановка проблеми та важливі для неї деталі. Для мотивування спершу слід сформулювати проблему у формі питального або розповідного речення, одразу після цього подати висновок щодо неї і лише згодом – подробиці, які важливі для читача, який хоче заглибитися в проблему й зрозуміти мотиви такого висновку.

У практиці Верховного Суду контекстом для кожної проблеми, крім самого її формулювання, є інформація про те, як цю проблему бачили учасники справи та як вирішили суди двох попередніх інстанцій. На думку судді, у КСУ з багатьох питань контекст також може потребувати не лише постановки проблеми, але й таких подробиць. Зокрема, під час розгляду конституційних скарг важливо прямо зазначати, як певну проблему вирішили суди, або що таку проблему перед ними взагалі не ставили, а задекларували її тільки в конституційній скарзі.

Стосовно суті доповідач зауважив, що відразу після викладу контексту має бути висновок, і тільки після цього можна переходити до деталізації мотивів.

Загальна структура текстуального оформлення мотивів рішення може бути такою:

• контекст і суть: постановка проблеми та відповідь на неї;
• цитування норм Конституції та законів України, а також практики їх застосування, зокрема актів ВС і КСУ;
• факти, що мають значення не для справи загалом, а лише для відповідної проблеми;
• застосування процитованих норм до відповідних фактів;
• на завершення – повторення висновку, наведеного на початку.

За словами Дмитра Гудими, ця схема не вичерпує можливих підходів, але є однією з найбільш поширених (CREAC).

Як приклад суддя навів фрагмент мотивувальної частини постанови КЦС ВС від 25 лютого 2026 року у справі № 243/811/25. На початку мотивувальної частини є постановка проблеми у вигляді рубрики, тобто питання, яке потрібно вирішити в межах підрозділу. Далі йдуть важливі подробиці щодо бачення проблеми учасниками справи та судами попередніх інстанцій, а одразу за ними – висновок Верховного Суду. Тільки після цього наведено норми та приклади їх застосування у практиці Верховного Суду, потім – перелік фактів, значущих саме для цієї проблеми, а далі демонструється вплив норм на ці факти. Завершує підрозділ останній абзац із повторенням висновку, сформульованого на початку.

Доповідач звернув увагу на вступ до судового рішення як елемент його описової частини (такий вступ активно використовують як у міжнародних судах, так і в національних юрисдикціях).

Йдеться не про дату чи місце ухвалення рішення, перелік суддів, учасників справи тощо, а про коротку  історію справи: як зародився конфлікт, із чим особа прийшла до суду (наприклад, які позовні вимоги заявила), як їх розглянули суди попередніх інстанцій та з якими проблемами в касаційній скарзі особа звернулася до Верховного Суду. Найважливіше, за словами Дмитра Гудими, що після цього мають бути сформульовані питання, які вирішив Верховний Суд у постанові, та відповіді на них. Такий вступ дає змогу одразу зрозуміти, що це за текст, що в ньому можна знайти і яким було бачення Верховного Суду щодо конкретних проблем.

Суддя зазначив, що кількість рішень із таким вступом вже досить велика. Це, зокрема, значна частина постанов ВП ВС у цивільних і господарських справах, рішень колегій суддів ВС. Адже вступ – це концентрований контекст і суть. Уже на першій сторінці читач отримує інформацію про весь зміст рішення, а до подробиць, як-от деталі мотивування позовної заяви, рішень попередніх інстанцій чи касаційної скарги, можна переходити згодом.

На завершення Дмитро Гудима висловив переконання, що дещо з викладеного КСУ може врахувати у власній практиці під час удосконалення структури своїх текстів.

Семінар організований Конституційним Судом України за участю Програми підтримки ОБСЄ для України.

Презентація Дмитра Гудими – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Vumogu_strykt_sud_rish1.pdf 

Верховний Суд