Місцевий суд визнав незаконним і скасував рішення щодо державної реєстрації права на майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачкою Д. та її сином, одночасно визнавши недійсним свідоцтва про право на спадщину, чим захистив право позивачки К. на її майно від його  порушення іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна. Чи погодився Рівненський апеляційний суд з такою позицією суду попередньої інстанції — читайте в матеріалі.

Зі змісту ст. 529 Цивільного кодексу УРСР, який підлягає для застосування до спірних правовідносин, вбачається, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно зі ст. 548 цього Кодексу для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до п. 124 Розділу ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції УРСР від 31 жовтні 1975 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини.

Що стосується апеляційної скарги, поданої представницею відповідачки Д. на рішення місцевого суду, яким задоволено позов К. про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та обтяжень, то Рівненський апеляційний суд залишив її без задоволення, а оскаржуване рішення суду попередньої інстанції — без змін.

Із матеріалів справи відомо, що після смерті спадкодавця К. його дружина прийняла спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном.

Після смерті спадкоємиці К., яка також не залишила заповіту, на підставі ст. 529 ЦК УРСР (перша черга спадкоємців за законом) державний нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину 1/6 частини спірного майна покійної її синові К., 4/6 частини її донці Д., та 1/6 частина залишилася відкритою.

Після смерті спадкоємця К. у 2020 році, який успадкувавши після смерті матері 1/6 майна — житловий будинок із надвірними будівлями, за життя не здійснив його державну реєстрацію, однак набув таке право власності з дотриманням чинного законодавства, що зумовлює входження цього права до складу спадщини, яка відкрилася після його смерті, оскільки на момент видачі свідоцтва про право на спадщину не передбачалася обов’язкова державна реєстрація речових прав на нерухоме майно.

Дружина після смерті чоловіка прийняла спадщину, тому що проживала та була зареєстрована з ним за однією адресою, вела з ним спільне господарство до дня його смерті, тобто фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, що підтверджується довідкою, виданою виконкомом сільської ради, а також відміткою у паспорті про реєстрацію місця проживання в спірному будинку.

Вважаючи порушеним своє право власності на оформлення спадщини на 1/6 частини житлового будинку, що належала її померлому чоловікові, оскільки право власності на весь вказаний будинок було зареєстроване за сестрою її покійного чоловіка, яка не мала законних підстав для реєстрації такого права власності, позивачка К. звернулася з цим позовом до суду.

Вставлено, що у 2019 році померла спадкоємиця Д., яка успадкувала після смерті матері 4/6 житлового будинку. Майно після смерті матері успадкував її син, долучивши до матеріалів справи заяву, в якій повідомив, що є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після померлої матері.

Державний реєстратор на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вніс запис про право приватної власності на спірний житловий будинок, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Спадкоємець отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері, а саме на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами.

Коли позов переглядався в суді,  спадкоємець також помер, тому вже його дочка звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, однак свідоцтва про право на спадщину на день перегляду апеляційної скарги вона не отримувала.

 Як роз’яснено Верховним Судом у постанові від 24 січня 2017 року № 638/6703/16-ц, якщо за життя спадкодавець не набув право власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває право власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. До набуття права власності у встановленому законом порядку спадкоємець повинен здійснювати дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Що стосується цього спору, то місцевий суд на підставі належним чином оцінених доказів, обґрунтовано встановив порушення державним реєстратором при прийнятті рішення порядку державної реєстрації речових прав, оскільки подані документи не давали змоги встановити факт набуття речових прав на нерухоме майно, а саме спірний житловий будинок, зокрема, відсутній документ про набуття нині покійною Д. права власності на спірний житловий будинок в цілому.

За встановлених обставин, законним є висновок суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, неправомірно зареєстроване право власності за Д..

Постанова Рівненського апеляційного суду від 13 травня 2025 року у справі № 949/1332/20 (провадження № 22-ц/4815/473/25).