Суддя Великої Палати Верховного Суду Костянтин Пільков, судді ВС у Касаційному цивільному суді Дмитро Гудима, Василь Крат, Віктор Пророк, Євген Петров, суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Ян Берназюк і суддя ВС у Касаційному господарському суді Олена Кібенко взяли участь у професійній дискусії «Зловживання правами: зміст, форми і засоби протидії».

Так, під час дискусії Дмитро Гудима зауважив, що категорія «зловживання правами» в сучасному її розумінні не така вже й давня. Вона, на думку судді, як і «добросовісність», є категорією моралі та не стає юридичною лише внаслідок її формального закріплення у нормативних актах. Якщо не визнавати зв’язку права та моралі, то можна подумати, що зловживання правами не буває. Якщо ж пов’язувати право й мораль і не вважати прийнятним існування такого права, яке може бути аморальним, то про зловживання правами можна і треба говорити. Причому завжди в контексті недобросовісної поведінки. Щоправда, остання може виявлятися не тільки у зловживаннях правами; особа може не мати жодних прав, але поводитися недобросовісно через невиконання чи неналежне виконання обов’язків.

Костянтин Пільков запропонував, перш ніж заглиблюватись у суть проблеми, звернути увагу на резонанс, який викликав у соціальних мережах анонс цієї дискусії за участю суддів: адвокати навіть висловлюють сумнів, чи мають судді моральне право говорити про зловживання правами у процесі, якщо й з боку суддів трапляються зловживання. Суддя зауважив, що юридична спільнота має визначитися зі ставленням до зловживань процесуальними правами: це мистецтво адвоката, чи все ж таки всі добросовісні учасники судових проваджень зацікавлені в найбільш ефективному використанн ресурсу правосуддя і тільки той суд заслуговує на повагу, який не допускає неефективного використання цього ресурсу. 

Віктор Пророк звернув увагу на поняття «шикана» – зловживання правом, коли особа формально діє в межах закону, але реалізує своє право з наміром завдати шкоди іншій особі. «Звісно, всюди, де є право, може бути зловживання ним, адже всі права є конкуруючими, тобто свобода закінчується там, де починається право іншої особи. До внесення змін до ЦПК України адвокати часто затягували процес, подаючи багато клопотань або продовжуючи безкінечно дебати як спосіб протидії несправедливому, на їхню думку, судовому процесу. Сьогодні ми намагаємося змінити судову систему. І так само, як судді намагаються її змінити зсередини, адвокати повинні прагнути до того, щоб змінювати її ззовні. І, можливо, тоді спільними зусиллями вдасться зменшити випадки зловживань», – висловив переконання Віктор Пророк.

Як пояснив Євген Петров, раніше для означення зловживання процесуальними правами використовувався термін «процесуальні диверсії». Сьогодні важко знайти межу між тим, коли певні дії є дозволеними, а коли вони вже вважатимуться зловживанням процесуальними правами. Серед суддів у колегіях були дискусії щодо застосування ст. 44 ЦПК України «Неприпустимість зловживання процесуальними правами». Певні методи, які використовують адвокати, інколи можуть сприйматися як зловживання правами, але для адвокатів це засоби, за допомогою яких вони захищають права своїх клієнтів.

Ян Берназюк додав, що, справді, найбільше запам’ятовуються справи, в яких адвокати вдало використовували законні «процесуальні диверсії». У 2003–2004 роках досить поширеною була така «диверсія», як оскарження всіх ухвал для затягування розгляду справи. Але зараз у зв’язку з відповідними законодавчими змінами такий механізм уже не працює.  

Василь Крат зазначив, що про зловживання говорять давно. Наприклад, спочатку в Римі побутувала максима, що той, хто користується своїм правом, нікому не завдає шкоди (qui iure suo utitur, neminem laedit). Втім, згодом починають з’являтися інші конструкції, наприклад обхід закону. Наприклад, римський юрист Павло казав: «Чинить в обхід закону той, хто, зберігаючи слова закону, обходить його зміст». В інституціях Юстиніана навіть згадується про окремий закон римського імператора Юлія «Про зловживання», який, на жаль, не зберігся.

Згодом у європейській доктрині приватного права зауважували, що добра совість виконує три функції, кожна з яких відповідає одній із тих функцій, які Папініан відносив до преторського права (ius honorarium) щодо цивільного права (ius civile): конкретизація чи тлумачення; доповнення; виправлення / обмеження, що містить, зокрема, заборону зловживання правом. Доповідач припустив, що фраза «зловживання правами» може звучати як юридичний оксюморон. Але зазначив, що право має давати користь, його не можна вживати на зло. Тут дуже тонка межа.

На запитання модератора щодо еволюції способів зловживання правами Віктор Пророк відповів, що як законодавець постійно удосконалює свій підхід до нормотворчого врегулювання для досягнення більш ефективного судочинства, так і споживачі послуг законодавця вдосконалюють свої підходи щодо протидії цим ефективним, на думку законодавця, способам. На будь-яку дію існує певна протидія, це закон фізики, який працює й у правозастосуванні. Водночас Конституцією України, законодавством, правовою традицією суд наділений правом розсудити, чи це зловживання правом, чи його ефективна реалізація.

Доповідач зазначив, що на сьогодні у Верховному Суді вже сформувалася певна практика й деякі випадки зловживань вдалося витіснити. «Роботи ще багато, але я сподіваюся, що ми з нею справимося», – сказав Віктор Пророк.

Дмитро Гудима навів приклад, коли вперше в цивільній юрисдикції Велика Палата ВС визнала зловживання процесуальними правами (постанова від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц). У цій справі позивач скаржився на бездіяльність державного виконавця. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, частково задовольнив скаргу. ВП ВС скасувала ці рішення та залишила скаргу без розгляду. Мотивувала тим, що скаржник неодноразово у скарзі й інших заявах, використовуючи лайливі слова, характеризував державного виконавця та його роботу. На думку ВП ВС, суди попередніх інстанцій не мали розглядати таку скаргу по суті. Крім того, відносно недавно КЦС ВС неодноразово оштрафував позивача, який подавав велику кількість касаційних скарг. При цьому вдавався до таких характеристик людей, як «плебеї», «недоумки», «бездарі» тощо (ухвали від 7 березня 2025 року у справі № 754/15239/24). Доповідач зауважив, що практика ВС щодо зловживання процесуальними правами не обмежується виключно тими ситуаціями, коли учасники справа використовують образливі, лайливі слова, негативні характеристики один одного чи суду.

В адміністративній юрисдикції, зазначив Ян Берназюк, з огляду на специфіку судочинства, зокрема складністю забезпечити конституційні принципи рівності та змагальності для відповідної особи (учасника справи), штрафи за зловживання правами накладаються рідко. Але застосовуються попередження, залишення скарги без розгляду.

Костянтин Пільков зауважив, що суд не просто має право, а зобов’язаний реагувати на зловживання процесуальними правами. Суддя звернув увагу, як ЄСПЛ реагував на зловживання процесуальними правами, зокрема, коли заявник публічно критикував Суд. «Це дуже далеко навіть від тих маленьких спроб, які робить національний суд», – сказав він. 

Спікер звернув увагу на окрему думку, яку він висловив в одній зі справ,  що перебували на розгляді у Великій Палаті ВС. Позивач оскаржував дії державного органу з надання недостовірної інформації з тих підстав, що державний орган «приховав» прийняття рішення, яким він рекомендував призначити на посаду судді певну особу до Звенигородського районного суду Черкаської області, тоді як за даними державного реєстру існує Звенигородський районний суд. І ця справа дійшла аж до ВП ВС. Ця справа, на переконання Костянтина Пількова, взагалі не мала розглядатися по суті, а натомість на розгляд у двох інстанціях у у Верховному Суді справи, суть якої зводилась до констатації того, що Звенигородський район таки дійсно в Черкаській області, витрачено колосальний ресурс. Суддя сформулював дві тези: на зловживання процесуальними правами обов’язково потрібно реагувати; для цього не потрібен якийсь окремий закон із переліком всіх випадків зловживань.

Стосовно позиції Верховного Суду щодо застосування певних санкцій за використання учасниками справи технологій штучного інтелекту (ШІ) Ян Берназюк звернув увагу, що у відповідному висновку КГС ВС (ухвала від 8 лютого 2024 року у справі  № 925/200/22) вказується на апелювання заявником до «позиції» ШІ з метою, фактично, критики судового рішення. Це є неприйнятним та має ознаки зловживання процесуальними правами, хоча не означає, що не можна користуватися ШІ. Навіть Кодекс суддівської етики передбачає допустимість його використання суддями, крім певних винятків. Але учасник справи не повинен критикувати правові висновки суду, порівнюючи їх із висновками, що зроблені ШІ.

Віктор Пророк пояснив, чому, на його думку, має бути обмежене використання ШІ при складанні судових рішень. Він зазначив, що судове рішення – це процес розумової когнітивної діяльності судді, який мають побачити учасники справи та все суспільство. Люди повинні розуміти, яким чином суд дійшов певного висновку. І коли висновку дійшов не суд, а ШІ, тоді це не правосуддя. При цьому мотиви, якими керувався суддя при ухваленні судового рішення, повинні бути відображені в судовому рішенні. Якщо це неможливо зробити, то, мабуть, мотиви помилкові.

Дмитро Гудима розповів про справу, в якій у суду виникло запитання, як визначили, хто є саме п’ятим Президентом України з огляду на те, що одного з Президентів України позбавили відповідного статусу, а ще один займав відповідний пост двічі поспіль (постанова ВП ВС у справі № 9901/337/21 від 19 жовтня 2023 року). Відповідь на це запитання адвокат позивача аргументував тим, що Google на відповідний запит дає лише одне ім’я як п’ятого Президента України, тож це слід вважати загальновідомим фактом. «Очевидно, що такий аргумент із посиланням на роботу автоматизованої системи не був зловживанням правами», – сказав доповідач.    

Також він звернув увагу на ухвалу від 27 жовтня 2021 року у справі № 9901/598/19, якою ВП ВС залишила без розгляду заяву позивача та наклала на нього штраф за зловживання правами. Позивач вказував про змову суддів із працівниками апарату, застерігав суд від відмови в задоволенні заяви, пригрозив судді-доповідачу дисциплінарним переслідуванням і відповідальністю держави в ЄСПЛ.

В іншій справі позивач глузував із дій суду, вказав, зокрема, що ВП ВС має останній шанс «підстрахуватися» від встановлення ЄСПЛ в майбутньому порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке може зіпсувати «портфоліо» суддів, замість аргументації навів лише перелік рішень ЄСПЛ і заявив: «Самі прочитаєте». ВП ВС звернула увагу на те, що позивач є адвокатом, вважала його дії порушенням етичних вимог, виявом очевидної неповаги до честі, гідності представників відповідача та суддів. Тому залишала без розгляду процесуальні заяви позивача (постанова ВП ВС від 8 липня 2021 року, справа № 9901/235/20).

Василь Крат поставив запитання: «Чи може цивільно-правовий договір кваліфікуватись як процесуальне зловживання?». У цьому контексті суддя навів постанову Об’єднаної палати КГС ВС від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20. Оспорювався договір поруки, вчинений кредитором із підконтрольною особою, для того щоб справа розглядалася в певному суді. Спікер акцентував, що дійсно, досить часто в правозастосовній практиці конструкція договору поруки використовувалася з метою, для якої такий договір не призначений, а саме для зміни підсудності, зручної для позивача (кредитора), для чого вчинявся з підконтрольною кредитору особою договір поруки. Законодавець на рівні процесуальних кодексів у 2017 році з метою недопустимості процесуальних зловживань зі зміною підсудності справи (ст. 44 ЦПК України), в тому числі й за допомогою договору поруки, визначив залишення без розгляду або повернення позову, а не використання конструкції недійсності правочину. Це й не дивно, оскільки недійсність правочину покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Очевидно, що боротися з процесуальними зловживаннями слід за допомогою процесуального інструментарію, а не конструкції недійсності договору поруки.

Суддя зазначив, що такий спосіб зміни підсудності сторони використовували давно. І навіть попри те, що в процесуальних кодексах вже закріпили норму, яка не дозволяє так діяти, все одно його намагаються застосувати. 

Віктор Пророк розповів, що якось повернув заявнику касаційну скаргу  на понад 100 сторінок, у якій переважно було цитування священних текстів різних релігій. А з приводу накладення штрафів він зазначив, що залишення скарги без розгляду і штраф працюють краще, ніж просто залишення скарги без розгляду. 

Також спікер навів приклад, коли учасник справи подав апеляційну скаргу до апеляційного суду на ухвалу ВС. Апеляційний суд відмовив у відкритті провадження у справі, й учасник подав касаційну скаргу. ВС залишив скаргу без розгляду та наклав штраф на скаржника за зловживання правами. Учасник надіслав заяву про розстрочення виконання судового рішення про накладення штрафу, але весь зміст заяви зводився до того, який нехороший суддя-доповідач. Заявник отримав ще один штраф, і на цьому історія закінчилася. Тут було очевидно, що людина зловживає правами й без відповідних дій з боку суду її зупинити було б важко.  

Набагато складніше в подібних ситуаціях суддям першої інстанції. З одного боку,  в них може бути значний відсоток скасування відповідних ухвал, а з іншого – в таких випадках вони можуть зіткнутися зі значною кількістю дисциплінарних скарг. У більшості випадків дисциплінарний орган не відкриє провадження на такі скарги, але при значному навантаженні суддям доведеться ще й писати безліч пояснень до ВРП. Тому судді здебільшого не схильні реагувати на зловживання правами учасниками процесу.

Євген Петров звернув увагу, що у своїй статті у збірнику «Зловживання правом» за редакцією професора Інни Спасибо-Фатєєвої Олена Кібенко обґрунтувала економічні негативні наслідки для держави внаслідок зловживання правами та порахувала, скільки це може коштувати для держави. Також у статті акцентовано, що на зловживання правами в процесі може реагувати не тільки суд, але й інша сторона. 

Як наголосив спікер, судді повинні спільно з адвокатами працювати над мінімізацією зловживання правами в процесі. При цьому адвокати мають поважати свій статус, правила адвокатської етики. Тоді досягнемо стану справ, коли адвокати не будуть ігнорувати судові засідання, намагатись в інший спосіб затягнути розгляд справи тощо.

Олена Кібенко зазначила, що зі зловживанням правами судді в Україні стикаються щодня, як і судді в інших країнах. До цього треба ставитися спокійно, не треба боятися протидіяти таким явищам. При цьому тут важлива функція іншої сторони – адвоката, прокурора та ін.

Суддя сказала, що, крім іншого, в таких ситуаціях слід брати до уваги й принцип змагальності сторін. Бо в деяких випадках, коли одна з них зловживає правами, а друга на це ніяк не реагує, відповідна ініціатива суду може мати дивний вигляд. Тому до вирішення питання про зловживання правами мають долучатися не тільки судді, а й адвокати, прокурори та всі, хто перебуває в судовому процесі. Крім того, для тих, хто зловживає правами, має бути не тільки процесуальна, але й  дисциплінарна відповідальність.

Василь Крат згадав про позови SLAPP (позови, подані з метою залякати активістів, журналістів, правозахисників, які критикують владу, бізнес тощо), які теж можна розглядати як зловживання процесуальними правами.

Суддя зауважив, що SLAPP – це специфічна конструкція, яка дає змогу надавати таким позовам відповідну кваліфікацію за певними критеріями і не допускати довготривалого затратного процесу для більш слабкої сторони. Акцентував, що РЄ навіть затвердила Директиву 2024/1069 від 11 квітня 2024 року про захист осіб, які беруть участь у громадському житті, від явно необґрунтованих позовів або неправомірних судових розглядів. Цей документ вже імплементують країни – члени ЄС, згадується в рішеннях ЄСПЛ. 

У другій частині заходу обговорили питання щодо зловживання матеріальними правами. Костянтин Пільков зазначив, що ще у 2018 році ОП КГС ВС відмовила в захисті права власності з посиланням на те, що особа зловжила таким своїм правом. Позивач прямо вказав, що уклав з відповідачем правочин щодо розпорядження своїм майном, який був спрямований на унеможливлення стягнення цього майна на користь кредитора. Тепер же йому це майно не віддають, і він хоче, щоб його повернув суд. Суддя зазначив, що зловживання матеріальним правом може мати наслідком те, що особа надалі втратить можливість захистити це своє право.

Олена Кібенко розповіла, що судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС, до якої вона входить, дуже часто стикається з випадками, коли справжні бенефіціари призначають номінальних учасників компаній, а ті згодом намагаються забрати бізнес. У такому випадку суду буває складно встановити, хто ж таки реальний власник. Тому особа, обираючи непрозорі схеми, несе й відповідні ризики. Друга категорія справ, на яку звернула увагу спікерка, стосується укладення договорів купівлі-продажу корпоративних прав із зазначенням суттєво заниженої їхньої вартості з укладенням додаткової угоди з реальною ціною. Потім виникають спори щодо справжньої ціни корпоративних прав.

На запитання про наслідки зловживання матеріальними правами Василь Крат відповів, що вони можуть бути різними: відмова в захисті цивільного права або інтересу, застосування конструкцій недійсності або фраудаторного правочину тощо. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала / використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, у який потрапляють інші суб’єкти, чиї права безпосередньо пов’язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб’єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи, інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником і інших аналогічних правовідносин).

Суддя навів справу про поділ майна подружжя з вимогами визнати право власності на велику кількість нерухомого майна за дружиною, а за чоловіком, який має борги, – право власності на кілька айфонів. Суд сказав, що у подружжя є право поділити спільне майно, але при цьому такий поділ не повинен порушувати права кредитора.

Існують випадки, коли приватно-правовий інструментарій використовують для того, щоб не виконувати публічні обов'язки. В одній зі справ спір про недійсність договору був ініційований для того, щоб суд підтвердив його дійсність, а потім цей факт використати в публічному спорі між фізичною особою і фіскальним органом. ОП КЦС ВС вказала, що так діяти не можна. Також в одній зі справ через позов про поділ майна подружжя дружина намагалася повернути валюту, арештовану як надану її чоловікові неправомірну вигоду.

Професійна дискусія «Зловживання правами: зміст, форми і засоби протидії» організована Секцією суддів Асоціації правників України спільно з Правничою асоціацією «ДОБРОСУД» та Київською школою державного управління імені Сергія Нижного.

Відео заходу можна переглянути за посиланням – https://www.youtube.com/watch?v=Hnu1jKm2JpE. 

Верховний Суд